Українська гостинність розтоплює лід Антарктиди | №6 ДЕКАБРЬ 2017

Відомі британські експерти Джоел Харрісон та Нейл Рідлі у своїй книзі «Правдиво: посібник інсайдерів, присвячений найцікавішим барам та напоям у світі» назвали бар «Фарадей», що розташований на Українській полярній станції «Академік Вернадський», кращим в антарктиді. АГ вирішила більше дізнатися про українську гостинність на цьому континенті. На запитання відповів учасник трьох антарктичних експедицій, прес-аташе НАНЦ, дійсний член українського географічного товариства Володимир Бочкарьов

 

Українська гостинність розтоплює лід АнтарктидиАкадемия гостеприимства: Дуже цікаво, чому бар на українській станції отримав таку назву — «Фарадей»?

Володимир Бочкарьов: У спадок. Таку назву мала британська дослідницька база «F» в Антарктиці, яку згодом було передано Україні та перейменовано на честь першого президента Академії наук України автора теорії ноосфери Володимира Вернадського.

 

АГ: Які у бара є свої, власні традиції?

В.Б.: Це затишне місце стало осередком релаксації українських зимівників та прийому візитерів, які протягом літнього сезону відвідують станцію на туристичних лайнерах та інших плавзасобах. Бувають колеги з сусідніх станцій, екіпажі суден з Аргентини та Чилі, що здійснюють нагляд за дотриманням вимог Антарктичного договору, майстри навколосвітніх перегонів з яхтингу. По суті, це бар-клуб, де у вільний час відпочивають українські полярники та їхні гості. Щосуботи ввечері наші зимівники одягають «штиблети», зав’язують краватки і збираються у барі, щоб перепочити й розважитись. Коронний напій — льодовий коктейль…  

 

АГ: Чим годують та чим зі спиртного пригощають гостей?

В.Б.: Тут немає постійного бармена, обслуговуючого персонал. Легкі закуски, бутерброди, солодощі готує штатний кухар, який цілорічно годує команду дослідників. Інколи вони допомагають йому зробити канапки, пельмені чи квашену капусту. Напої є в раціоні полярників: червоне вино, горілка, коньяк. Крім того, слід додати, що це мабуть єдиний у світі бар, де гостям дозволено приносити напої з собою. Адже на тисячі миль навколо немає жодної торгової точки. Імпровізований бар під «озоновою дірою».

 

АГ: Хто зі знаменитостей бував у барі, як їх зустрічали та які враження вони отримали?

В.Б.: Знаменитостей тут побувало й буває чимало. Королівська принцеса Великобританії Анна, засновник «Майкрософт», мільярдер і меценат Білл Гейтс, підкорювач океанських глибин Дон Уолш, американські астронавти, відомі світові мандрівники, спортсмени, високопосадовці з різних країн й інші знакові особи — шанувальники екстриму. Більшість з них відчула й відзначила унікальну атмосферу цього антарктичного куточка, де настрій залежить зовсім не від кількості випитого, а від спілкування з мужніми й неординарними людьми, які присвятили себе нелегкій справі вивчення найсуворішого континенту планети. Про це свідчать численні письмові свідоцтва, малюнки, теплі побажання господарям станції.

 

АГ: Чи має бар власний талісман?

В.Б.: Так. Його талісманом стала врізана в барну стійку монета номіналом в один фунт стерлінгів, що символізує умовну «вартість» станції. Насправді ж вона була передана Україні на підставі меморандуму про продовження протягом десятиліття досліджень, якими там до 1996 року займалися британські полярники. Серед решти прикрас його інтер’єру предмети, якими користувалися першопроходці Льодового континенту, а ще ціла колекція деяких пікантних деталей жіночого туалету, започаткована нашими англійськими попередниками.

 

АГ: Що є в барі саме українського? Як бар асоціює себе з Україною та чим вражає іноземних туристів?

В.Б.: Дух, притаманної нашим співвітчизникам національної гостинності, гумору. Вітчизняні обереги, подаровані полярникам київськими школярами, вишиванки, українські страви, які інколи готують для VIP-персон. Це також осередок народної дипломатії, де панує щирість.      Унікальна атмосфера невимушеності, розкутості, доброзичливості. Погодьтесь, під зорями Південного Хреста, в регіоні, де відсутні кордони, митниці, де не потрібні гроші, візи, інакше й бути не може. Тут зовсім інші цінності і стосунки між людьми, образно кажучи, «без ГМО». Під небом Антарктики кожен почувається наче перед Усевишнім: і оточуючим швидко стає зрозуміло, чого ти справді вартий.

 

АГ: Напевно дехто з туристів вперше чує про Україну. Яка їхня реакція на бар та на назву «Україна»?

В.Б.: Вхід до бару — через їдальню станції, де є картини українських художників (одна з них — подарунок президента В. Ющенка), вишиті народними майстрами портрет Тараса Шевченка і, звичайно ж, рушники «на щастя, на долю» нашим зимівникам. Вони розповідають гостям про Україну, бо дехто знав її лише як складову Радянського Союзу, а інші чули щось про наших знаменитих футболістів і боксерів. У кращі роки станцію відвідували протягом антарктичного літа до чотирьох тисяч туристів. І наш бар не оминали. Адже там є чудовий більярд, а ще прекрасна колекція вінілових платівок із записами 1960–1980-х років, а також сучасна відеотека і хороша бібліотека. Хоча, щоправда, туристам зазирати туди ніколи. У барі ж грає негучна приємна музика й інколи, коли не дуже багато відвідувачів, можна потанцювати. Лише уявіть собі на мить: пройти через півсвіту й станцювати у «Фарадеї» на острові Галіндез аргентинське танго… А ще й раптом дізнатись, що серед наших відомих земляків були Вернадський, Сікорський, Патон та інші вчені мужі.

 

АГ: Який найкурйозніший випадок трапився з туристами при відвідуванні ними бару?

В.Б.: Курйози траплялися щоразу, коли гості відкривали для себе пампушки з часником, галушки чи вареники, або ж смакували справжній український борщ. Таке відбувалось не часто й у вузькому колі. Коли, наприклад, команда невеличкої зарубіжної яхти звернулася до наших хлопців по допомогу. Треба було полагодити двигун їхнього вітрильника. Звичайно ж, їм не відмовили, ще й запросили на обід. Наша кухня прийшлася гостям до душі. Був випадок, коли яхтсменка з Німеччини так захопилась спостереженнями за пінгвінами, що не помітила як уся акваторія вкрилася кригою. Жінка навіть трохи підморозила собі обличчя. Її також не залишили в біді, але на станції їй довелося затриматися набагато довше, ніж вона передбачала. Не так давно трапилася пригода з представницею прекрасної статі з Франції. Дама захворіла й потребувала термінової медичної допомоги. Лікар-зимівник зробив для неї все що міг. Коли ж вона одужала, то не схотіла повертатися на яхту, що доставила її в Антарктику. Тож менеджеру зв’язку і начальнику станції довелося провести чимало часу в ефірі аби вирішити таку несподівану проблему. Завдяки професіоналам і народній дипломатії гостю вдалося успішно відправити додому на іншому судні. Згодом НАНЦ отримав подяку від посольства за турботу про їхню землячку.

 

АГ: Які сувеніри купують в барі? Чи залишають туристи щось на згадку про себе?

В.Б.: Бувало наші хлопці-умільці з технічного персоналу виготовляли сувеніри у вигляді кумедних пінгвінчиків власноруч. Інколи привозили з собою художні листівки з антарктичними краєвидами та фотографіями станції. Крім того, були роки, коли на станції працювало офіційне поштове відділення, де можна було придбати українські марки та конверти. Тепер, як у цілому світі, на станції популярний «ченч»: коли в обмін ідуть власні поробки, експедиційні шеврони, українські монети тощо. У той же час на сусідній британській станції «Розера» працює офіційний кіоск з великим вибором різноманітних сувенірів. До речі, їх зараз і в Києві, хоч греблю гати. Але ДП НАНЦ займатись такими речами поки-що «нє положено»…

 

АГ: Скільки місць у барі? Чи заходять у нього пінгвіни, чим пригощають їх?

В.Б.: Бар, який заходився обладнати англійський зимівник Кейт Ларретт, цілком вірогідно, розраховувався на 24 особи. Тобто на дві команди, що водночас бувають на станції під час ротації. Коли багато людей, туди можна занести додаткові стільці, а коли мало — обходяться без них. Бо специфіка бару — споживання алкоголю, стоячи поблизу стійки. І тільки особливо поважні літні люди можуть присісти. Пінгвіни в бар не заходять, оскільки він розташований на другому поверсі. Це — по-перше. По-друге, там внизу біля сходів стоїть муляж імператорського пінгвіна, який не пускає «сторонніх осіб». Проте це не заважає пінгвінам Аделі, заходити у службове приміщення станції, обстежувати його довгий коридор і виходити назовні через запасний вихід. Годувати та пригощати пінгвінів заборонено. У них свій специфічний асортимент свіжих океанічних делікатесів.

 

АГ: Які спиртні напої є у барі, скільки вони коштують, які користуються найбільшою популярністю?

В.Б.: Спиртні напої в барі залежать від набору продуктів харчування для зимівників, який розраховується на кшталт денного пайку моряків-підводників. На відміну від космонавтів, які вживають, мабуть, відокремлений ресвератрол, їм ніколи не заборонялось трохи випити. А в полярників свої смаки. Люті морози вимагають інколи чогось більш енергомісткого. Про ціни в нас говорити не прийнято. Вони помірковані, оскільки брак запасів спиртного нерідко надолужують самі клієнти. Тим більше, що представницьких витрат, як, скажімо, у капітанів далекого плавання, кошторис команди зимівників не передбачає.

 

АГ: Чи пригощають у барі іноземних туристів салом та українською горілкою?

В.Б.: Відверто кажучи, цілком можливий варіант, якщо про це подбають заздалегідь під час державних закупівель річного запасу продуктів харчування на зимівлю. Досі ніхто з туристів на «меню» не скаржився.

 

АГ: Коли саме бар відвідують туристи?

В.Б.: Пік туризму в Антарктиці у період з грудня до лютого. Далі морські переходи — ризиковані, але інколи тривають до березня і початку квітня. Найбільшу кількість відвідувачів ми вже знаємо. Вона залежить від багатьох чинників, насамперед, від льодової обстановки. Наші зимівники приходять у «Фарадей» щосуботи і у дні народження. Відтак, 52 плюс 12(14) плюс декілька головних державних свят. 6 лютого — День станції, а 22 червня — Мідвінтер. Це — святе. Особливо купання при температурі морської води – 1,2–1,5 °С. Можна також отримати свідоцтво про перебування під «озоновою дірою». Отже, якщо будете неподалік, заходьте! Ласкаво просимо!

 

АГ: Чи є в барі книга відгуків? Які записи залишають туристи?

В.Б.: Книга відгуків у антарктичному барі — окрема стаття. Вона схожа на збірку сповідей у церкві. Там сотні добрих побажань, щирих слів напевно всіма мовами світу, цікаві малюнки, вірші, відвертості, оригінальні печатки й штемпелі… Її неодмінно потрібно надрукувати. То стало б ексклюзивним подарунком до 25-річчя станції «Вернадський». Будьмо!